Вели́ка Березови́ця — селище міського типу в Україні, Тернопільській області, Тернопільському районі.Південне передмістя Тернополя ( 5 км від центру міста ). Розташоване в центрі району на лівому і (частково) правому березі річки Серету. Через селище проходять важливі транспортні артерії — залізнична лінія Тернопіль-Чортків і автошлях Тернопіль-Чернівці. Центр селищної ради, якій підпорядковане село Кип'ячка.

Населення:

Населення у Великій Березовиці зростає з одними із найшвидших темпів у області. Станом на 1973 рік тут проживало 3 358 мешканців, 6,7 тис. осіб (2003), станом на 2011 рік населення становить 7 249 осіб.

Історія:

У селищі виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, мезоліту, ранньозалізного віку, черняхівської культури. Перші письмові згадки зафіксовані в архівних документах датуються 1458 та 1474 р. Першими власниками був рід Бучацьких, згодом село переходило у володіння Баворовських, Каковських, Дульських, Коритовських, Яніцких, Ґужковських. У 1770 р. половину мешканців села винищила епідемія холери. Станом на 1776 р. у селі нараховувалось 148 будинків, а 1866 р. – 253 будинки. Наприкінці XVІІІ ст. вже мала означення „Велика”. У 1831 р. до села знову навідалась епідемія холери, яка забрала чимало життів. З 1848 р. діє початкова школа. У 1880 році селі налічувалось 1489 мешканців, з них 1386 українці, 79 поляків і 24 євреї. У 1891 р. четверту частину села знищив буревій, загинуло багато людей і тварин. Тоді ж зафіксовано наявність 6 корчем і 1 фільварка. На початку 1897 р. відкрито залізничну колію на Ходорів зі станцією Березовиця-Острів, яку у 1928-30 рр., польська влада дещо розбудувала і розширила. Згідно з переписом кінця 1900 р. село мало 2347 гектарів землі, та 97 га лісу, нараховувалося 303 будинки, 1761 мешканець, з яких 850 чоловіків та 911 жінок; 58 євреїв. Село поділено на два фільварки. У лавах Січових Стрільців, згідно з розповідями односельчан, служило близько 20 чоловіків та стільки ж в УГА. Перша світова війна принесла селу багато біди і розрух. Так у 1914 р. в селі відбувся бій, що тривав 5 годин, від обстрілу російської артилерії загорілася церква Вознесіння, а опісля солдати спалили 85 господарств, воєнні втрати села становили близько 250 осіб. У червні 1919 р. з південного боку села відбувся бій частин УГА з польською армією, у ході якого мав місце значний артилерійський обстріл. У другій половині 1920-х рр. активізується діяльність націоналістичного руху (ОУН). Згідно з офіційним переписом 1921 р. у селі нараховувалось 1547 мешканців, з них 727 чоловіків і 810 жінок; мешканці мали 388 житлових будинків, територія громади становила 2,347 кв. км. Діяли кооперативи „Селянська Спілка”, „Надія”, аматорський театральний гурток, товариства: „Просвіта”, „Січ”, „ім. Михайла Качковського”, „Пожежна охорона”, „Каменярі”, „Сокіл”, „Луг”, „Рідна Школа”, „Сільський Господар”, співацько-музичне тов. „Трембіта”, „Союз Українок”. Польські товариства: „Школи Людовей” (Народної Школи), „Кулко Рольніче” (Рільничий Гурток), „Звйонзек Стшелєц” (тов. „Стрілець”), „Коло Сільських Господинь”. У 1934 р. польська влада провела адміністративну реформу внаслідок якої до збірної ґміни „Велика Березовиця” належали громади: Велика Березовиця, Буцнів, Серединки, Острів та Петрики. Станом на 1936 р. у селі нараховувалось 385 будинків, з яких 300 українських, 82 польських і 3 єврейські. У період з 1936 по 1938 рр. з ініціативи тов. „Просвіта” та зусиллями усієї громади села зводився Народний Дім (будинок культури). Тоді ж коштом польської влади і приватних інвесторів засновано і зведено цукровий завод „Поділля”. У період ІІ світової війни у збройних формуваннях „Нахтігаль”, „Роланд” та 1-й Українській Дивізії „Галичина” служило близько 35 осіб, а в УПА близько 22 особи. Упродовж 1939-49 рр. радянською владою з села вивезено близько 20 родин, репресовано більше 20 осіб. На фронті воювало близько 70 жителів села, 27 з них загинуло, 23 нагороджено орденами та медалями. У 1939-41 та з 1945 р. діяв колгосп, спочатку як ім. М. Хрущова, а пізніше перейменований у „Поділля”. Електрифікацію проведено у 1949, радіо і газ на початку 1950-х рр. У 1958 р. північну частину території селища приєднано до м. Тернопіль. Протягом 1965-66 рр. в центрі села проведено роботи по зміні русла ріки Серет та зведено бетонний міст. У 1968 р. налічувалось 750 дворів та 2713 мешканців. Найбільш розбудовується у період 1950-70-і рр. та 2005-10 рр. Починаючи з 1989 р. діють осередки „Народного Руху” і „Союзу Українок”, функціонує селищний хор, якому у 1993 р. присвоєно звання „Аматорського Народного Хору”. Діють підприємства: ВАТ Комбінат Будіндустрія (збірний залізобетон), ВАТ Тернопільвтормет (переробка металобрухту), ТОВ „Тотус” (пінополіуретан, пружинні блоки), та інші.

Релігія:

У селі знаходяться чотири культові споруди, три з яких (храми) – діючі:

1) храм Вознесіння Господнього УГКЦ, будівництво якого тривало у 1859-61 рр., у квітні 1861 р. освячено. Після обстрілу і пожежі 1914 р. зруйнований на 80%, відбудовувався у період 1921-26 рр. У свій час його відвідали митрополити Й. Сембратович, А. Шептицький, єп. Н. Будка.

2) храм св. Володимира УГКЦ зводився у період 1993-98 рр.

3) храм Бориса і Гліба УГКЦ (по вул. Енергетична) зведено у період 2009-2011 рр., повністю ще не завершено.

4) каплиця Пресвятої Богородиці римо-католицької громади, будівництво якої розпочато і завершено у 1899 р. Перед нею, у 1933 р., зведено кам’яну дзвіницю. У 1945-70 рр. використовувалась під склад міндобрив, згодом передано скульптору М. Невеселому під майстерню.

Діють Тернопільська вища духовна семінарія ім. Й. Сліпого та Українська Лютеранська Богословська Семінарія Святої Софії.

Споруджено пам'ятники:

1. Полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1989)
2. Т. Шевченку (1993, скульптор обох — М. Невеселий),
3. Насипана символічна могила полеглим за волю України (1990).

Соціальна сфера:

В селищі знаходиться Тернопільська вища духовна семінарія імені Патріарха Йосипа Сліпого, діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, початкова школа, (дошкільний заклад) «Кобзарик», будинок культури, бібліотека, медичний пункт - амбулаторія, два поштові відділення, ветлікарня, 6 магазинів, ресторан «Пролісок», бар Сюрприз.

Діти з села беруть участь у ансамблі «Диво-струни».

Персоналії:

У Великій Березовиці народилися:

Крупа Левко Миколайович (1943-2000) – поет, драматург, громадський діяч.

Тимчак Микола Михайлович (1956 р.н.) – поет, художник, скульптор, автор та виконавець пісень. Член Національної Спілки письменників України та лауреат багатьох обласних та республіканської премій.

Проживали та вели діяльність:

Скоморовський о. Йосиф (1815-1891) – священик, суспільно-громадський діяч, укладач рукописного 5-и томного українсько-польського словника.

Сірант Іван (1887-1942) – вояк УГА, невтомний активний націонал-патріотичний, просвітницький та суспільно-громадський діяч.

Ґерета о. Петро (1902-1974) – священик, поет і композитор, суспільно-громадський діяч.

Ґерета Ігор Петрович (1938-2002) – археолог, мистецтвознавець, культоролог, громадсько-політичний діяч, член Спілки художників та Спілки краєзнавців України, син П. Ґерети.

Перебував державно-політичний діяч, перший Президент України Леонід Кравчук.

Вигляд на праву частину села

Вигляд на ліву частину села

Вигляд на мікрорайон кемпінг

Текстовий вміст доступний згідно з ліцензією Creative Commons Attributions-ShareAlike (CC-BY-SA), http://creativecommons.org/licenses/by-sa/3.0/. 

Джерело: Вікіпедія http://uk.wikipedia.org/wiki/Велика_Березовиця

Автори:http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=&action=history